Рішення 111/5376/2012

Вид Цивільне
Етап Перша
Регіон Автономна Республіка Крим
Суд Красногвардійський районний суд
Суддя Шевченко І. В.
Категорія Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Опубліковано 21.02.2013
Роздрукувати

Справа № 111/5376/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 лютого 2013 року смт Красногвардійське

Красногвардійський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Шевченко І.В., при секретарі Лунгу Т.О.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 1988 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який було розірвано 13 лютого 2009 року. В період шлюбу ними за спільні кошти було збудовано жилий будинок зі спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка була виділена відповідачу. Вказаний будинок є їхньою спільною сумісною власністю, тому при поділі вказаного майна вона має право власності на 1/2 його частку. Просить визнати, що житловий будинок, автогараж та сараї для зберігання твердого палива й інвентарю, розташовані АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю сторін по 1/2 частині за кожним.

11 лютого 2013 року представник позивачки ОСОБА_3 надав заяву про зміну предмета позову, яка мотивована тим, що в період шлюбу позивачкою та відповідачем було набуте майно у вигляді будівельних матеріалів та конструкцій, які були використані під час будівництва житлового будинку на належній відповідачу ділянці. Будинок та господарські будівлі і споруди побудовані, але не здані до експлуатації. Позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, конструкцій, які були використані під час будівництва житлового будинку та автогаражу на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1

У судове засідання представник позивачки ОСОБА_3 надав заяву, в якій просив позов задовольнити, а справу слухати за його відсутністю, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проти задоволення первісного позову заперечував, проти змінених позовних вимог заперечень не надав, про причини неявки не повідомив. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до положень ч.2 ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з положеннями ч.2 ст.197 ЦПК України за відсутністю осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що сторони з 1988 року по лютий 2009 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі (а.с.5).

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Красногвардійської селищної ради народних депутатів № 106 від 10.08.1990 року ОСОБА_2 виділена земельна ділянка площею 700 кв.м та дозволено будівництво індивідуального житлового будинку за типовим проектом у с.Красногвардійське (а.с.6).

Судом оглянуто генеральний план будівництва житлового будинку за адресою: смт Красногвардійське Красногвардійського району АР Крим (а.с.7).

З листа відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Красногвардійської РДА вбачається, що декларація про готовність об'єкту по АДРЕСА_1 до відділу не надходила (а.с.30).

У відповідності до архівного витягу рішенням виконавчого комітету Красногвардійської селищної ради народних депутатів АР Крим № 172 від 03.10.1997 року ОСОБА_2 передана безкоштовно у приватну власність земельна ділянка площею 0,07 га АДРЕСА_1 (а.с.40).

З довідки КРП "БРТІ м.Джанкоя" вбачається, що в архіві підприємства інвентарної справи на домоволодіння за адресою: смт Красногвардійське, вул. Адаманова, буд. 21 не має (а.с.43).

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружини та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу), що також передбачено ч.3 ст.368 ЦК України.

Згідно зі ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачкою строку позовної давності при зверненні до суду з вимогами про поділ майна подружжя, шлюб між якими розірвано більше трьох років тому, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому, позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, вирішуючи питання перебігу строків позовної давності, суд виходить не з часу, коли сторони припинили шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності будь кого з подружжя.

У відповідності до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом установлено, що сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі, за час якого одному з подружжя на законних підставах було передано у приватну власність раніше (у 1990 році) виділену для експлуатації та обслуговування жилого будинку та господарських споруд земельну ділянку по АДРЕСА_1 На даній земельній ділянці домоволодіння до експлуатації не здане, інвентарної справи на нього у наявності не мається. Позивачка вважає, що оскільки під час шлюбу для будівництва домоволодіння сторонами були придбані будівельні матеріали та конструкції, вона має право власності на 1/2 їх частку. Проте, позивачкою не надано жодного доказу щодо наявності таких будівельних матеріалів, їх вартості, обсягу та часу придбання, тобто суду не доведено факт існування спільного майна подружжя.

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Крім того, частиною 1 статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ним в натурі; вимоги ж позивачки обмежуються лише визнанням за нею права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструкцій, використаних при будівництві домоволодіння без їх поділу в натурі, що на думку суду не тягне за собою настання необхідних правових наслідків, спрямованих на захист прав позивачки.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

На підставі ст.ст.392, 1223, 1262 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Красногвардійський районний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом АР Крим за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя І.В.Шевченко