Ухвала суду

Вид Адміністративне
Етап Касаційна
Регіон м. Київ
Суд Вищий адміністративний суд України
Суддя Голубєва Г. К.
Категорія Адміністративні справи; Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податкі
Опубліковано 15.05.2013
Роздрукувати

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

15 травня 2013 року м. Київ В/800/1940/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Голубєвої Г.К.Суддів: Бившевої Л.І. Лосєва А.М. Приходько І.В. Шипуліної Т.М.

перевіривши заяву Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року у справі № 2а-7277/10/1270 (К/991/4861/11 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рінат» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби , Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року у названій справі.

Відповідно до статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року заявник посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

В обґрунтування своїх вимог додає копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.07.2010 року № К-15851/07, у якій, на його думку, згадані норми права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Колегія суддів вважає за правильне відмовити у допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України судового рішення зважаючи на таке.

У справі, щодо якої подано заяву, підставою для невиконання бюджетного відшкодування відповідач зазначив відсутність факту сплати до бюджету суми податку на додану вартість. Судом касаційної інстанції, враховуючи обставину щодо реальності здійснення спірних господарських операцій з поставки товарів та робіт, було підтверджено висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що при визначенні податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість позивач діяв згідно вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають порядок формування податкового кредиту та порядок визначення та отримання суми бюджетного відшкодування, що узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності визначення сум бюджетного відшкодування.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наголосив на тому, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Частина перша статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суди привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на все вищевикладене, судова колегія не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби в допуску справи для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Бившева Л.І. підпис Лосєв А.М. підпис Приходько І.В. підпис Шипуліна Т.М.